Зараз багато говорять про переживання безсилля (на жаль, навколишня дійсність дуже цьому сприяє).
Хочу підкреслити, що безсилля – це не почуття, а саме стан. А стан – це характеристика рівня енергії людини і її здатності до діяльності.
Приклад інших станів – сон / сонливість, стомленість / втома, виснаження, бадьорість, збудження.
Усі стани супроводжуються певними почуттями, ясна річ.
Отож, безсилля в цьому ряду – зовсім не відсутність сил взагалі, не виснаження. Безсилля – це відсутність у нас сил на досягнення будь-якої конкретної і дуже бажаної мети.
Наприклад, у фізичному плані безсилля – це неможливість для мене особисто зрушити з місця трактор.
Сила є, але її недостатньо.
Саме ця обставина робить визнання свого безсилля таким складним –у виснаженні ми просто зупиняємося, і нездатність домогтися бажаного очевидна, а ось в безсиллі – ні.
Здається, що от-от, а якщо не піддається, то просто тому, що лінуєшся, недостатньо рішучий і так далі.
Але є у безсилля ще один аспект, на який звернув увагу Олександр Моховиков, на жаль, нині покійний чудовий психотерапевт.
Безсилля для нього – це дуже високоенергетичний стан, в якому, однак, вектори руху енергії спрямовані в протилежні сторони.
«Я безсилий перед цим» нерідко означає ще й те, що моя здатність зробити вибір заблокована.
Адже дуже часто я не можу зробити вибір не тому, що не знаю, чого хочу.
А тому, що не можу від чогось відмовитися.
Ми втрачаємо свободу вибору, застигаємо в безсиллі, коли те, від чого ми не можемо відмовитися, як мінімум, дорівнює по «вазі» тому, до чого ми прагнемо.
А отримати відразу все неможливо.
Як мандрівникові, котрий збирає рюкзак, неможливо запхати в нього все, що хочеться, інакше недалеко йому вдасться дійти, якщо взагалі вдасться підняти рюкзак.
Тобто безсилля – стан, в якому дуже багато енергії і напруги.
Прийняти своє безсилля – це не констатувати «я взагалі ні на що не здатний, у мене немає ніяких сил», а зізнатися собі і прожити-відгорювати недостатність моїх сил для досягнення конкретної (нехай і бажаної мети), або ж неможливість домогтися двох взаємовиключних цілей.
І відмовитися від чогось цінного, але не автентичного нам.
Тоді вивільняється маса заблокованої енергії, що спрямовується в тому напрямку, куди не пускала раніше енергія «неаутентичної» мети.
Це складний і важкий процес. Але, зрештою, він вартий того.
Ілля Латипов
Джерело тексту за посиланням.